• Головна
• Інформуємо громадськість
• Архів новин
• Нормативно-методична база
• Виставки online
• Друга Світова війна
• Українська Революція Гідності
• Архів у ЗМІ
• Публікації на порталі
• Розсекречення архівних документів
• Архіви репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років
• Доступ до публічної інформації
• Міжнародна діяльність
• Галузеві програми
• Державні послуги
• Державні закупівлі
• Регуляторні акти
• Запобігання проявам корупції
• Вакансії
• Очищення влади
• Зворотній зв’язок
• Реагування на критику
• Архівні установи України
• Архівні установи області
• Корисні посилання

До 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі Клименко Т. А. 
Доля неповнолітніх жителів Черкащини в період Великої Вітчизняної війни (за документальними матеріалами Державного архіву Черкаської області)
Науково-практичний журнал "Архіви України" Випуск 1 (295): січень-лютий 2015 р.
http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/


Партизанський рух на Черкащині 
  В перші місяці окупації території, за розпорядженням гебітскомісара «Про порядок і заходи боротьби з бандитизмом» німецькі комендатури почали збирати відомості про місцезнаходження і кількість поранених і хворих радянських солдат та складалися списки радянського активу з метою його знищення. Населення ж, яке надавало їм притулок суворо каралося. При появі радянських літаків і парашутистів негайно вживались заходи по їх ліквідації. За кожного виявленого партизана або зазначення їх місцеперебування видавалась премія. Німецькою владою вилучались у населення вогнепальна зброя і набої та знищувались листівки і газети, які закликали до партизанської боротьби та саботажу.
  Але й за цих, неймовірно жахливих умов, люди не примирилися з порядками, запровадженими окупантами. У містах і селах створювалися підпільні організації, осередки й явочні квартири, формувалися партизанські загони й диверсійні групи. На Черкащині за весь період антифашистської боротьби діяло понад 15 тис. учасників партизанської, підпільної та інших форм боротьби, в т.ч. 33 підпільних організацій і груп в селах Вільшана Городищенського району, Нехайки Драбівського району, Кривчунка Жашківського району, Шевченкове, Звенигородського району, Іркліїв Чорнобаївського району, Кам’янка Кам’янського району, Канівського району, Вербовець, Шостакове Катеринопільського району, Бровахи, Квітки, Петрушки, Сотники, Селище, Корсунь-Шевченківського району, Почапинці Лисянського району, Буки Маньківського району, Коритня, Цибулів Монастирищенського району, Балаклея, Велика Яблунівка, Тернівка, Смілянського району, Бабанка, Уманського району, Свидівок, Черкаського району, Іркліїв, Чорнобаївського району, Васильків, Лебедин, Шполянського району; містах Звенигородка, Канів, Корсунь-Шевченківський («Комітет – 103»), Сміла, Шпола, Умань 57 диверсійних організацій і груп, в сс. Мліїв, Набоків, Городищенського району, Чапаївка Золотоніського району, Богачівка, Хлипнівка, Юрківка, Дар’ївка, Копіювата, Мартинівка, Полствин, Таганча Канівського району, Косарі Кам’янського району, Іваньки, Багва, Маньківка, Мар’янівка, Подібна Маньківського району, Копіювата, Коритня, Новосілка, Шабастівка Монастирищенського району, Сунки, станція ім. Т.Г.Шевченка Смілянського району, Білашки, Кобринове, Павлівка Перша, Романівка, Тальянки, Верхнячка, Ліщинівка, станція Христинівка Христинівського району, Будище, Ірдинь, Руська Поляна, Свидівок, Степанки, Хацьки, Худяки Черкаського району, Капустине Шполянського району; містах Городище, Жашків, Звенигородка, Сміла, Тальне, Умань, Черкаси, Чигирин 29 партизанських загонів, груп і з’єднань, які діяли в Золотоніському, Кам’янському, Смілянському (загін «За Вітчизну»), Канівському, Катеринопільському, Корсунь-Шевченківському (в загін входили партизанські групи: ім. Т.Г.Шевченка, «Винищувач», ім. В.Н.Боженка), Лисянському (загін ім. М.О.Щорса), Монастирищенському (четвертий окремий батальйон 2-ої партизанської бригади ім. Й.В.Сталіна, Коритнянська партизанська група), Христинівському, Городищенському, Черкаському (загони ім. Д.М.Пожарського, ім. М.С.Хрущова, 2-й партизанський полк військ НКВС), Маньківському, Тальнівському, Уманському (загін «Партизан України», загін ім. М.І.Кутузова), Чигиринському (загони «Холодний яр», «За перемогу», ім. Й.В.Сталіна, ім. О.В.Суворова, ім. Ф.Е.Дзержинського, «За Батьківщину»), Чорнобаївському, Звенигородському (загін ім. К.Є.Ворошилова) та 7 партизанських загонів з’єднання «Грозний», що діяв на Черкащині і Київщині та ін.
  Місцеве населення боролося з німецькими загарбниками шляхом завдання їх майну матеріальної шкоди. Про це свідчить плакат окупаційної влади, який зберігся у фонді «Суботівська сільська управа», в якому йдеться про боротьбу із саботажниками, які «нищать місце праці». Військове командування використовувало різні форми боротьби з опором населення. В численних наказах місцеві жителі застерігалися проти всіляких стосунків з «бандитськими зграями», зобов’язувалися «пильно стежити за тим, аби на терені того чи іншого села не появлялись як окремі бандити, так і групи людей», а в разі появи – негайно повідомляти про це відповідні сільські управи або начальників служби порятунку». Попереджалося, що «люди, які порушують цей наказ будуть затримані німецькою жандармерією, або поліцією і відправлені в робочі табори». В об’явах німецького командування місцеве населення закликалося до співпраці із владою і запевнялося, що «бандити будуть знищені».
  За неповними даними на території краю окупаційною владою, каральними органами та їх посібниками закатовано і розстріляно 16 тис. осіб мирного населення, понад 10 населених пунктів були повністю спалені і зруйновані за опір ворогові, саботаж заходів окупаційних властей, надання допомоги, зв’язок і участь у підпільно-партизанському русі. Зокрема, село Острівець Уманського району           16 січня 1944 року повністю спалено – 200 дворів і 156 мешканців було розстріляно за зв’язок з партизанами; хутір Буда Чигиринського району спалено 18 червня 1943 року і 82 особи розстріляно за надання допомоги партизанському загону «За перемогу»; хутори Вдовичин і Ленінський Чигиринського району спалено 19 жовтня 1943 року і 466 осіб розстріляно за зв’язок з партизанами; с. Мельники спалено у жовтні 1943 року – 352 двори і знищено 300 мешканців; у с. Вдовин Хутір спалено – 140 дворів і розстріляно 409 мешканців. Така ж доля спіткала і села Будище Черкаського району, Шестеринці Лисянського району, хутір Павлопіль Маньківського району та ряд інших. 
  Т. А. Клименко             Директор Державного архіву Черкаської області, кандидат історичних наук